В час війни музиканти України і світу співають про віру і перемогу добра

З Арсеном і його батьком і вчителем паном Василем, мешканцями села Заріччя Івано-Франківської області, поспілкувалась журналіст FaceNews.

FaceNews: Ініціаторами і авторами цього проекту стали Віктор Павлік і Анатолій Матвійчук. Кліп вже набув популярності (на youtube більше 80 тисяч переглядів). Пане Василь, розскажіть, будь ласка, як Арсен потрапив в цей проект?

Василь Ковальчук.: Ми з Віктором Павліком – давні приятелі, знайомі вже близько 10 років. Віктор зателефонував мені у квітні, знаючи мене як цимбаліста, запитав, чи не могли б ми допомогти записати трек і зняти відео. Він розсказав, як то могло бути, про сам задум. Йому потрібні були мелодії цимбалів і гуцульскі пейзажі. Музику ми записали на студії в Івано-Франківську у Василя Мельниковича, який також співає в цій пісні. Він зняв своє відео на Говерлі, а ми на горі над Яремчем.

FN: Ви граєте на цимбалах обидва. Чому в кліпі брав участь саме Арсен, а не ви? Ваше виконання було б професійніше, безперечно.

ВК: Це було таке бажання Віктора. Він вважав, що то було б дуже гарно, як мала дитина розпочинає кліп. Арсен розпочав кліп, а Матвійчук, як автор, підсумував і закінчив його.

FN: Арсене, а ти злякався, коли тобі запропонували взяти участь у такому великому проекті? Чи знав ти, що в ньому зайнято стільки музикантів?

Арсен Ковальчук: Ні, не знав.

ВК: Розумієте, дитину треба гарно підготувати, вона повинна усвідомлювати, що і як грати. А якщо сказати: там буде задіяно стільки людей, ти мусиш заграти, то, можливо, той страх на підсівдомому рівні скомплексував би. Ми запросили до зйомок нашого оператора Богдана Пасічного, зробили десь близько 10 фрагментів, щоб вибрати краще. До кліпу потрапив шматочок, де Арсен грає в горах, а ми ще знімали біля річки, біля водоспаду. Але режисер того відео, який все складав до купки, взяв саме цей момент. Додатково ми ще записали інші гуцульські інструменти – дримбу (язичково-щипковий інструмент – прим. ред.), фрілку (різновид відкритої флейти – прим. ред.), але все, звичайно, не могло увійти у кліп, який триває 7 хвилин.

Віктор зумів поєднати музикантів з різних куточків України, це відмінно від того, коли у студії збираються всі музиканти на запис. Не вийшло – ще раз записали, дубль два, дубль три. І що було ще цікаво – музиканти записувались у своїх містах: хто у Франківську, хто у Луганську, хто в Києві, хто у Херсоні.

FN: І ще у Нью-Йорку, Батумі, Баку, Єревані, Мінську, Запоріжжі, Полтаві, всі міста перелічити не вистачить часу. Арсене, а ти в яких містах бував з тих, що згадуються у кліпі?

АК: Був у Львові, Криму, Тернополі, Рівному…

FN: А які у вас спогади залишились від презентації кліпу у Києві?

ВК: Розпочалася презентація з перегляду кліпу, потім вступне слово авторів проекту. І після цього присутні виконавці висловлювали враження і від роботи над своїм фрагментом, і від готового кліпу. Оскільки в нас Арсен небагатослівний, щоб на камеру сказати, я мусив стояти біля нього, щоб говорити від двох одразу.

FN: Арсене, отже, ти тільки на презентації кліпу побачив, який це проект, скільки там музикантів. Ти, напевно, деяких з них знаєш, чи слухаєш ти їхні пісні?

АК: Так, слухаю. Наприклад, Світлану Тарабарову, Альошу.

ВК: На презентації ми спілкувалися, фотографувалися, зірки давали інтерв’ю різним каналам, тільки мінялися оператори, переходили від музиканта до музиканта. Величезне задоволення ми отримали від спілкування з автором цього гарного тексту Анатолієм Матвійчуком. Знаємо пана Анатолія по його піснях, як виконавця. Ми бажаємо, щоб ця пісня стала відомою, як «Червона рута».

FN: Арсене, ти розповів своїм друзям, однокласникам про цей проект? Чи слухали вони цю пісню?

АК: Ні, вони ще не слухали.

ВК: Бачите, в Арсена такий склад характеру, що він не афішує те, що він зіграв у кліпі. Можливо, він наслідує мене. Щоб щось зробити доброго, не треба розповідати, тоді то добро саме знайдеться.

FN: Ну, тут вже приховати буде важко…

ВК: Це так, але навіть класний керівник нічого не знала, ми повернулися з Києва, на запитання вчительки, де був, сказав, що їздив з татом до столиці. Навіть нічого й не розсказував, навіщо їздив.

FN: Але про це ж можна говорити.

ВК: Можна і потрібно говорити. Нам трохи бракує такої доброї інформації. Дивлячись телевізійні канали, маємо тільки зведення з фронту, з місця бойових дій. В наш буремний час не знаємо, що робляться такі добрі справи. Такі проекти спрямовані на те, щоб, можливо, люди подумали над тим, що коїться в світі. Помирати молодим нікому не хочеться, як співають в цій пісні.

FN: Що для вас композиція «Дай нам Боже»: молитва, гімн, пісня, що об’єднує?

ВП: Я, думаю, це є гімн, заклик. То вийшло оригінально, всі музиканти показали, що вболівають за одне – мир і спокій у нашій державі. Я вважаю, що в тій непростій ситуації, в якій ми живемо зараз, цей кліп трошки піднімає дух українства і утверджує, що ми гідні кращого життя.

FN: Дякую вам.

Відео

Comments are closed.